Зранку у церкві відбулося Богослужіння. Як зауважив згодом Самбірський міський голова Михайло Кіт, у той час над храмом кружляли лелеки, набираючи щоразу більшу висоту. Бути постійно на висоті він бажав своїм односельчанам, адже родом з Місткович.

Після Богослужіння урочистості розпочалися біля сільської ради, де завдяки сільському голові Володимиру Возняку та депутату районної ради Богдану Ладанаю встановлено фігуру Божої Матері. Під час освячення були присутні 11 священиків разом з деканом Дублянського деканату Григорієм Жуком. Першими помолилися біля фігури саме меценати Володимир Возняк та Богдан Ладанай. Тепер кожен, хто приходитиме до державної установи, якою є сільська рада, зможе попросити ласк у Небесної Цариці у центрі села. До неї цього дня найбільше приходило містковичан та гостей.

Першим, кого зустріла біля фігури ще до її освячення, був уродженець села Григорій Піцюра, який  прибув на ювілей разом з дружиною Світланою, дочкою Оленою, зятем Ростиславом та внучкою Настею (його батька було репресовано).

Маючи 73 роки, він працює вчителем у Бориславській школі мистецтв. Керівник симфонічного оркестру та оркестру народних інструментів. "Радий, що наше село пам'ятають його вихідці. Багате, велике село було. Зараз, дякуючи радянській владі, воно наполовину менше, але люди живуть. Я щасливий, що сьогодні на такому ювілеї", - сказав Григорій Іванович. Він з родини Піцюрів. Нашим читачам відома Євгенія Піцюра, яка у Канаді керує Фондом Родини Піцюрів, головним завданням якого є друкування і безоплатне розповсюдження україномовної літератури у сфері науки, історії, географії, політології, навчальних посібників тощо. Завдяки Фонду побачило світ видання Богдана Виханського "Села побіч Соляного шляху".

Понад три роки пан Григорій не був у селі і завітав сюди на запрошення сільської ради. Воно змінилося у кращу сторону. Говорить: "Менше хламу колгоспного, коли в'їжджаєш у село". Дуже любить рибалити і раніше завжди сюди приїжджав. Григорію Івановичу перейшов від батька камертон, подарований Андреєм Шепти-цьким за  перше місце на одному з фестивалів, адже батько керував церковним хором. Він був дуже розумним, багато пережив. Був дяком у селі.

Пані Світлана розповіла, що чоловік привіз її сюди юною. " Тоді були лише дерев'яні хати... Мені дуже подобається тутешня кухня, традиції", - сказала. Розповіла, що мала добру свекруху, а свекром взагалі захоплювалася. Вони були глибоко віруючими людьми.

Їхній син також добрий музикант, як і батько.

 У селі  по-вуличному їх називали  "музиками", бо усі грали на музичних інструментах. І навіть невістка, коли у неї запитували: "Ти чия?", відповідала: "Музиків". "У нас в селі було кілька родин Піцюрів і мій батько помер останнім з них. Радянська влада допомогла.

 Не хотіли Піцюри бути у селі, пішли вчитися, роз'їхалися світами. Зараз вони на кожному континенті," - підкреслив Григорій Іванович.

Він дуже хвилювався, кого зустріне цього дня. Найперше хотів бачити однокласників. Небагато їх залишилося.

 Після освячення фігури Божої Матері, погруддя гетьману Богдану Хмельницькому, ім'ям якого  було названо місцевий  колгосп,  освячення символіки сіл  Містковичі, Ковиничі, Зарайське, Климівщини розпочалася урочиста частина. Слово для виступів надавав Володимир Возняк. Спочатку  було запрошено о. Михайла Бачинського.
600-річчя Місткович він назвав поважним ювілеєм, тому не дивно, що прибуло багато вихідців із цього населеного пункту та гостей. 

"Усі  ми - діти Небесного Творця, тому повинні виконувати Його волю. Перебуваючи у цьому короткочасному світі, дбати про Небесну Батьківщину, у якій нас чекає наш Спаситель Ісус Христос", - наголосив він. Побажав, щоб усі добрі починання у с. Містковичі були благословенні Богом.

"Двадцять років тому митрополит Володимир Стернюк скерував мене до Місткович обслуговувати греко-католицьку громаду, - сказав у вітальному слові о.Микола Строгуш. - Сьогодні шістсот років селу. Що дало можливість його зберегти? Єдність, бо Христос сказав: всяке царство, поділившись в собі, - запустіє. Ви боролися за те, щоб село було єдине і бережіть єдність". Він побажав містковичанам і гостям свята завжди слухати Господа Бога, бо лише тоді почуватимуть  себе по-справжньому   щасливими.

Отець Григорій Жук, вітаючи святочну громаду, зичив, щоб кожна родина перебувала під опікою Всевишнього і змогла приїжджати на рідні терени, у цей дорогий серцю край, звідки коріння і де пройшло дитинство. За дорученням єпископа Юліана Вороновського і  з його благословення він вручив від Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ грамоти з нагоди 600-річчя першої писемної згадки про село Містковичі  о. Роману Каденюку для парафії; за розуміння потреб церкви та постійну допомогу - Володимиру Возняку; за жертовну працю для громади і храму - Михайлові Паращаку, старшій сестриці храму Собору Пресвятої Богородиці Ганні Вороняк, дякові Богдані Подоляк, паламареві Степану Винаровичу.

До односельчан звернувся Михайло Кіт, наголосивши, що Містковичі - княже село, де формувалася національна ідея, тут народилося багато талановитих людей: науковців, лікарів, вчителів, державних посадовців, музикантів... Чимало містковичан були вояками УГА... В усі періоди розвитку села і краю жителі населеного пункту завжди були активними. Звідси вийшло і багато спортсменів, які захищали честь України у Німеччині, Австрії, Англії... Зичив односельчанам завжди бути єдиними, спільно молитися у храмі та вирішувати існуючі проблеми.

Михайло Кіт запросив містковичан прибути 28 серпня на відкриття пам'ятника
Матері-Україні  у Самборі.

Голова районної ради Ігор Максимів представляв цього дня районну владу. Він наголосив: "У кожному історичному періоді є свої герої, відомі постаті і патріоти, які Україну любили і люблять понад усе. За 600 років село розвивалося, оновлювалося, і люди своїм життєвим досвідом, вміннями творили його історію. Тут було і є  багато патріотів України". Він подякував сільському голові Володимиру Возняку, депутату районної ради Богдану Ладанаю, що саме завдяки їм у центрі села встановлено фігуру Божої Матері.

Зичив від себе особисто, депутатського корпусу районної ради, керівництва РДА, щоб у селі панувала єдність і святковий настрій був щоденно, адже на цих теренах жили і живуть добрі люди - християни.

Богдан Ладанай сказав, що все, що заплановано було зробити до святкування, практично виконано. Це ще раз доводить:  коли всі об'єднуються, можна багато чого зробити, упорядкувати в селі, щоб воно зростало духовно і невдовзі тут більше народжувалося дітей, але для цього люди повинні бачити перспективу, мали б з'явитися робочі місця, частіше курсувати автобуси... Він подякував Ігорю Максиміву, колишньому голові РДА Івану Білаку, теперішньому - Геннадію Дейниченку за допомогу у підготовці до святкування, а також депутату обласної ради Леоніду Завій-ському, який постарався, щоб було засипано вибоїни гравієм на дорозі, що веде до села (щоправда, люди сподівалися, що це буде зроблено, бодай, до Ковинич). Також встановлено знак, що вказує, у якому напрямку Містковичі. Побажав, щоб Господь повсякчасно охороняв містковичан.

Володимир Возняк надав слово вихідцю з села, члену Центральної ради Української Республіканської партії, якою керує Левко Лук'яненко, Михайлові Фуканчику, який підкреслив: "Приємно, що з розумінням до урочистостей у селі поставилася місцева влада, яка зробила все для того, щоб воно пройшло на належному рівні. Дуже важливо, що сьогодні відновлюємо набуте нашими предками.

Ми пам'ятаємо дні більшовицького нападу і нищення, особливо села, як і той час, коли у січні 1945 року енкаведисти заарештували начальника істребків Миколу Когута і зв'язкового Ігоря Рубана, який викликав повстанців, тут же їх розстріляли, а тіла вирішили   спалити в стодолі,  від якої загорілися сусідні хати. Їх  вони заборонили містковичанам  гасити,  через це  вигоріло півсела. Про це йдеться і в  книзі Богдана Виханського "Села побіч Соляного шляху".

Як не прикро, сьогодні ми відступили  назад, незважаючи, що за двадцять років вже багато зроблено для того,  аби показати, що незалежна Україна може існувати сама - гідно, соборно. Тому потрібно відроджувати Просвіту, вчити дітей, щоб знали, на якій землі живуть, хто їхні батьки, предки. Показовим є те, що не так давно у Містковичах було встановлено пам'ятник воякам УПА, які боролися за незалежність України,  кров'ю захищали інтереси народу і полягли на цих теренах. Велика подяка громаді, що пам'ятає про цих людей. Пам'ять веде до прогресу, а забуття - до регресу. Сьогодні хотів би нагадати,  кого маємо при владі. Потрібно нехтувати табачниками і зробити все для того, щоб вони залишили свої посади. Керівництво Міністерством   освіти і науки передати в надійні руки  Івана Вакарчука - ректора Львівського національного університету ім. І.Франка - людини патріотичної, знаючої, ініціативної. Необхідно зробити так, щоб не повернулися совєтські часи, коли нехтували нашими національними правами, ініціативами, національний дух нищився в корені. Щоб возвеличувалась Українська держава, потрібно бути пильними та виховувати відповідальне покоління.

Містковичанин Олексій Плахтій зачитав вітальний адрес від колишньої жительки села Степанії Петрівни Трохимчук-Плахтій, яку було вивезено 50 років тому до Сибіру. Вона офірувала на витрати на святкування ювілею села 500 гривень.

Про історію села, презентуючи книгу "Села побіч Соляного шляху", розповів Богдан Виханський (про це йдеться вище).

Після офіційної частини Володимир Возняк запросив гостей на святковий обід.

З багатьма людьми вдалося цього дня познайомитися, зокрема родиною Миколи Когута - доктора технічних наук, професором Львівського національного аграрного
університету. Він очолює кафедру машинобудування. Микола Степанович походить з простої сім'ї. У його батьків було четверо дітей і кожному вони дали вищу освіту. Про це розповіла його сестра  Ганна Вороняк, яка все життя пропрацювала вчителем-методистом Бабинської ЗСШ І-ІІІ ст., навчаючи учнів фізики: "Батько у 53 роки залишився вдівцем. Найстарший брат Микола тоді вчився в Політехніці, сестра Марія закінчила статтехнікум, брат Іван навчався у 9 класі Баранівецької школи, а вона - у третьому місцевої школи.

Усіх нас було важко відірвати від книжки, тому кожний здобув вищу освіту. Брат Іван закінчив інститут прикладних проблем математики і механіки ім. Підстригача при Академії Наук; сестра - Марія Загвойська - викладач статистики у "СТЕтІ". Микола Когут особливо гордиться дочкою Наталією Лебідь, яка є професором філософії і викладає в Оксфордському університеті у штаті Іллінойс (Америка).

Батько п.Миколи завжди наголошував: "Мене колись не пустили вчитися, бо не було кому пасти худобу, а ви вчіться: книжка завжди вас нагодує".

Тому не тільки діти, але й онуки (а їх дев'ять) дотримуються цього: всі мають вищу освіту. Дружина Миколи Степановича Марія Андріївна лікар. Вона - завідувач сімейного відділення першої поліклініки міста Львова.

Прибула на свято також родина Винаровичів; Михайло та Орися Паращаки; редактор міжнародної організації "SVIT-MEDIA-TV", член Національної спілки журналістів України, художниця, актриса Світлана Новак-Гірник, яка працює і в Україні, і в Канаді. Вона родом з с.Береги, але у старших класах навчалася у Містковицькій школі. Приїхала на свято, щоб і на дальнє зарубіжжя підготувати матеріал та розповісти про нього тим,  хто живе у канадській діаспорі.

"На даний час у Містковичах проживає 326 чоловік, Ковиничах - 327, Зарайську - 179,  Климівщині - 4", - розповіла секретар Місковицької сільської ради Галина Москвяк. Спочатку року народилося двоє, а померло - тринадцять. У Містковичах за півроку не народилося жодної дитини. Було два шлюби на теренах  усієї сільської ради.

Найстарший житель Місткович - Іван Михайлович Концевич. Народився 11 листопада 1911 року, перебуває у шлюбі з дружиною 64 роки. А наймолодша жителька - Довбонос Ганна Миколаївна - народи-
лася 22 грудня 2009 року. Наймолодша подружня пара - Марія Бойко та Ігор Кузьм'як.

Тільки, мабуть, у Містковичах можна зустріти трьох Богданів  Ладанаїв,  лише по-батькові вони різні.

Те, що село грунтовно готува-лося до ювілейної дати,  свідчить і відкриття напередодні подружжям Галини та Михайла Процьків кафе-бару "Лаванда". Тривалий час це приміщення пустувало. Вони ж його відремонтували, і тепер містковичани зможуть відзначати особисті ювілеї, весілля, хрестини, оскільки  у цьому закладі харчування  усе зроблено  відповідно до сучасних вимог.

Урочисто проходила друга частина (вела її методист районного Народного дому Інна Кушнір), під час якої були  виступи талановитих дітей Насті Возняк, Дмитра Гаврилишина, Оксани, Марії та Олега Гольців, Олени Футали, яким було вручено пам'ятні сувеніри і яких підготувала директор Народного дому Оксана Футала, також беручи участь у культурній програмі. Виступи чергувалися із вшануванням кращих квітникарок Ганни Стахурської, Марії Тимчишин, Марії Винарович та врученням їм сувенірів; вишивальниці Галини Галімурки за представлені нею на святі роботи.

Познайомилася з виходцем з  села Романом Левицьким, який також має чудові вишиті роботи. Він працює у НГРЕ і  в даний час проживає у с.Ралівка. Навіть був переможцем, виставляючи вишивки, одного з конкурсів, який проходив у місті Шебелинка. Коли одружувалися його діти, то синові вишив ікону, на якій  Ісус Христос мо-
литься на Оливній горі, а дочці - Ісус Христос і дванадцять апостолів із 88 тисяч хрестиків.

 Вшанували на святі багатодітну матір Галину Голець, яка виховала шестеро дітей, а також Петра Дрібка, якому цього дня виповнилося 55 років. Усім їм вручено сувеніри, а пан Петро, для якого звучав, як і для інших ще й музичний дарунок, пустився в танець.

 На свято завітали депутат обласної ради Леонід Завій-ський, окремі депутати районної ради та голови деяких сільських рад; Марія Лучишин, яку було обрано Містковицьким  сільським головою у 1982 році та Роман Теплий ( голова цієї ж сільради до 1994 року).

 Розважали присутніх ВІА «Кредо", народно-фольклорний колектив "Калинонька" з с. Острів (керівник Ольга Барабань), танцювальний колектив "Магнолія" з с. Баранівці.

Під вечір  прибув вокально - інструментальний ансамбль "Авокадо" з Дрогоби-цької духовної семінарії. Далеко за північ просто неба тривали танці під живу музику.

Приємно було спостерігати, як теперішні містковичани святкували ювілей села. Кожен з них  радів, що переживає цю щасливу мить в надії, що село житиме й надалі, якщо відбуватимуться добрі зміни, адже заслуговують на це, бо є  добрими, працьовитими людьми, трудяться для блага рідного краю і гордяться своїм селом, у якого славна історія, і, хочеться вірити, буде добрим майбуття.

Марія ПУКІЙ. За матеріалами газети "Голос Самбірщини" від 13.08.2010р.